РОЗМО́ВНИК, а, ч.
1. Посібник для вивчення іноземної мови, в якому подані зразки розмов на різноманітні теми. Він довго гортав заяложеного розмовника, нарешті відшукав потрібну фразу (Кучер, Голод, 1961, 218); Вже добрих три тижні тому він замовив собі німецько-російський словник і розмовник (Гашек, Пригоди .. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 552).
2. розм. Той, хто розмовляє з ким-небудь; співрозмовник. Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями в світі (Л. Укр., III, 1952, 742); Коли від дині залишилися самі лушпайки, розмовники згадали за полоненого (Досв., Гюлле, 1961, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 747.