РОЗМО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗМОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Розкручувати, розправляти що-небудь змотане або намотане на щось. Каганець палає, батько струже лопату, тітка прядиво розмотує (Вовчок, VI, 1956, 305); Он уже аварійна бригада розмотує товсту брезентову кишку, щоб вмикати ще одну помпу (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 111); Я розмотав вудку і почав ловити красноперів (Коп., Як вони.., 1948, 61).
2. Знімати щось намотане, накручене на що-небудь. Розмотують онучі, і дух стає неможливий (Хотк., II, 1966, 423); Сестра розмотує бинт і дивиться на Федор-ченка з обожнюванням (Довж., Зач. Десна, 1957, 525); Тимко теж зняв кожушок, кашкет і розмотав із шиї рушника (Тют., Вир, 1964, 470); // Звільняти від чого-небудь намотаного, накрученого; розкутувати. Він опустився на землю.. Поволі почав розмотувати самого себе і скоро був вільний (Хотк., І, 1966, 116); Уляна коло його — як нянька: прийдуть у школу — роздіне його, розмотає, руки йому нагріє (Вас., II, 1959, 315).
◊ Розмо́тувати (розмота́ти) клубо́к (клубка́) див. клубо́к.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 748.