РОЗМІНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розмінува́ти. Поле було розміноване на сто метрів по обидва боки шосе (Гончар, III, 1959, 173); Варвара як уві сні їхала через зруйноване місто, по вузьких розмінованих проходах (Перв., Дикий мед, 1963, 18); // розміно́вано, безос. присудк. сл.— Семене,— раптом перервала свою мову Горпина,— не лізь, ради бога, до землянки! Хто його зна, чи розміновано! (Ю. Янов., Мир, 1956, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 742.