РОЗНІ́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розні́жити. З якогось закапелка виліз кіт, ткнувся Лаврінові в коліна і, розніжений теплом і запахом м’яса, голосно замуркотів (Донч., III, 1956, 126); Куди це так рано? — кволим і розніженим зі сну голосом запитала Юля (Тют., Вир, 1964, 225).
2. у знач. прикм., перен., розм. Який розніжився, став дуже чутливим до труднощів, нездатним витримувати велике фізичне або моральне напруження. Розніжені яничари погано переносили похід (Тулуб, Людолови, II, 1957, 523).
3. у знач. прикм., рідко. Який виражає ніжність. Розніжені очі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 750.