РОЗПАНА́ХАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до розпана́хати. Крізь розпанаханий рукав сорочки світить голе тіло (Вас., І, 1959, 198); Упнувшись коліньми у вогку, затоптану землю, штовхав казан розпанаханим плечем Альоша (Мик., II, 1957, 567); Перед Василем на траві лежала розпанахана надвоє сіра ящірка (Мирний, IV, 1955, 17); Твердохліб присів на лаві і через розпанахане вікно глянув у сад (Цюпа, Краяни, 1971, 201); // розпана́хано, безос. присудк. сл. Коліно новеньких штаненят розпанахано аж до низу (Вас., Опов., 1947, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 757.