РОЗПА́ТЛАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпа́тлати. Волосся на голові, на короткій бороді стирчало, неначе розпатлане вітром (Н.-Лев., III, 1956, 21).
2. у знач. прикм. Те саме, що розкуйо́вджений 2, 3. У хату увійшла Уляна — розпатлана, бліда, тремтить уся (Мирний, І, 1954, 305); На порозі з’явилася розпатлана Маріїна голова (Панч, В дорозі, 1959, 45); Пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 758.