РО́ЗПАЧ, у, ч. Стан сильного душевного болю, безнадійності, безвихідності; відчай. Жіночі уста шепочуть благання; очі піднесені догори..; але в жадних не світиться ні жах, ні розпач (Стар., Облога.., 1961, 6); Палаюча стеля впала на Охрімову голову, коли він намагався витягти напівбожевільну від розпачу матір (Тулуб, Людолови, І, 1957, 111).
В (у) ро́зпачі — в стані сильного душевного болю, безнадійності, безвихідності. Коли рештки води в радіаторі заклекотіли, як у самоварі, і з отвору забурхала гаряча пара, Василь зупинив машину.. Всі були в розпачі (Довж., І, 1958, 80); Катря в розпачі нетямущими очима глянула благально на жінок, що обступили її (Головко, II, 1957, 372); Впада́ти (впа́сти, вдава́тися, вда́тися і т. ін.) в ро́зпач — піддаватися почуттю сильного душевного болю, безнадійності, безвихідності. Веселий і рухливий Дмитрій ніколи не впадав у розпач, хоч як було важко (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 319); З ро́зпачу — будучи охопленим почуттям сильного душевного болю, безнадійності, безвихідності. Я з розпачу ухватив весло і замахнувся так, ніби хотів перебити рибалку надвоє (Ю. Янов., II, 1958, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 759.