РОЗПАЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм., рідко. Впадати в розпач, виявляти розпач. [Неофіт-раб:] Ти кажеш, гріх клясти й розпачувати, а се ж не гріх — голодних об’їдати і голих обдирати? (Л. Укр., II, 1951, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 759.