РОЗПОВИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗПОВИ́ТИСЯ, розпов’ю́ся, розпов’є́шся і розпови́юся, розпови́єшся, док. Звільнятися від пелюшок; розмотуватися (про дитину). Мов дитя у тіснім сповиточку те хворе, Розповитись у матері просе [просить].., Так і серце моє (Манж., Тв., 1955, 135); * Образно. А ти чуєш, гомонить діброва, грає квіттям луг, й задзвеніла нишком серця мова, розповився дух!.. (У. Кравч., Вибр., 1958, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 772.