РОЗПОГО́ДЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗПОГО́ДИТИСЯ, джуся, дишся, док.
1. безос. Наставати ясній погоді. Надвечір починало розпогоджуватися (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 424); По обіді розпогодилось. Світило сонце, парувала земля (Панч, На калин. мості, 1965, 60).
2. перен. Позбуватися похмурого вигляду, перейматися добрим настроєм; веселішати. Я трохи розпогоджуюсь і починаю посміхатись (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 141); // Набувати ясного, спокійного виразу, виражати добрий настрій (про обличчя). Шаблій принишк, слухає, хоче не пропустити жодного слова. Похмуре Антонове обличчя розпогоджується… (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 234); Видно, юнак справив на нього непогане враження, бо його суворе обличчя відразу розпогодилось (Гжицький, Вел. надії, 1963, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 773.