РОЗПРОСТО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗПРОСТО́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Простягати в різних напрямах, займаючи великий простір. Він почав знову сітку сплітати, тілько тепер не малу й тонку, — тепер він розкинув її геть, розпросторив на всі боки (Мирний, І, 1954, 160); // Широко розкидати, розсувати. Ой шуми ти, наш сад, Задоволеним гулом. Розпросторюй гілля Понад шляхом широким (Криж., Срібне весілля, 1957, 308).
2. перен., рідко. Розповсюджувати, поширювати що-небудь. Святі заповіді розпросторюють (Мирний, V, 1955, 106); Вона.. здатна дати [добро] особам, на котрі вона [народність] змагає розпросторити свою діяльність (Драг., І, 1970, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 780.