РОЗПРО́СТУВАТИ, ую, уєш і рідко РОЗПРОСТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПРО́СТА́ТИ, о́ста́ю, о́ста́єш, док., перех.
1. Те саме, що розправля́ти1 2. Сонце припікало. То той, то другий [робітник].. обтирав упріле чоло, розпростовуючи зігнуту спину (Коцюб., І, 1955, 296); Наважившись, він розпростав плечі і переступив поріг камери (Рибак, На світанку, 1940, 185); * Образно. Та раптом — заревло. Дзвеніло. Шугало блискавками в лист. Земля розпростувала тіло, Загорнене в небесний блиск (Кор., Поезії, 1967, 125); // Широко розставляти в сторони; розпростирати. Кинув [Оксен] назад головою, розпростав руки, крикнув «асса» і став танцювати гопак на манір лезгинки (Тют., Вир, 1964, 209).
◊ Розпро́стувати (розпросто́вувати, розпро́ста́ти) кри́ла — те саме, що Розправля́ти (розпра́вити) кри́ла
(див. крило́). Не спи, народ, розпростуй дужі крила Над даллю міст, аулів і портів! (Перв., І, 1958, 521); Розпро́стувати (розпросто́вувати, рідко розпро́ста́ти) пле́чі див. плече́.
2. Робити рівним, без зморщок і складок; розправляти. Торкає [Лукія] руками все, розпростує, лапає пучками шви, підкладку (Кучер, Прощай.., 1957, 318); * Образно. Цей вечір, і зорі, і соромливий усміх дружини розпростують його зібгану душу, омивають її новими надіями (Стельмах, II, 1962, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 780.