РОЗПУ́РХУВАТИСЯ, ується, уємося, уєтеся, недок., РОЗПУ́РХАТИСЯ, ається, аємося, аєтеся і РОЗПУ́РХНУТИСЯ, неться, немося, нетеся, док., розм., рідко.
1. Розлітатися в різні боки (про птахів). Голуби були свійські і розпурхувались лише тоді, коли їм загрожувало бути розчавленими чоботом (Вільде, Сестри.., 1958, 517); // перен. Швидко розбігатися в різні боки (про людей). — Славно, славно! — закричали товариші і миттю, мов нічні сови, розпурхнулися по лісі (Фр., V, 1951, 68).
2. тільки док. Почати дуже пурхати. — Як пішов горобчик танцювати — Розпурхався, розцвіркався, Наступив сові на лапи (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 782.