РОЗПУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех., рідко.
1. Те саме, що розплу́тувати. Грек.. почав розпутувати ланцюг, ув’язувати мотуззя (Коцюб., І, 1955, 391); // перен. Розгадувати, з’ясовувати для себе що-небудь. О. Нестор довгу хвилю мовчав, мабуть, силуючись розпутати оту скрутну загадку, що темною хмарою виринала перед ним (Фр., VII, 1951, 131).
2. Звільняти від пут. Розпутувати коней; * Образно. Яшко на мить одну розпутав погляд свій і пустив по столу, по обличчях (Головко, І, 1957, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 785.