РОЗПУ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до розпу́хнути. Шевченко показав лікареві.. свої набряклі ноги з розпухлими від ревматизму суглобами (Тулуб, В степу.., 1964, 224); Тадей Станіславович розгортає розпухлий від часу щоденник (Стельмах, І, 1962, 12); // у знач. прикм. План для Сафарова — це не сухі колони цифр, не розпухла папка з паперами (Донч., II, 1956, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 785.