РОЗРИДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Почати сильно, нестримно ридати. Лукія розридалася з такою силою, що все тіло її здригалося, як у страшній пропасниці (Донч., III, 1956, 129); Він розридався важко, істерично, бився головою об холодну перегородку вагона (Збан., Сеспель, 1961, 255); *Образно. Моя пісне, вогниста, шалена.., Ах, розбийся на світлі акорди, Розридайсь — і затихни, як грім… (Тич., І, 1957, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 792.