РОЗСМІЯ́ТИСЯ, ію́ся, іє́шся, док. Почати сміятися; засміятися. — Ну, так хто кого? — не обертаючись, щоб не розсміятися з гороб’ячої завзятості Кушніра, питає Свирид (Стельмах, II, 1962, 13); Наталя тільки розсміялася, глянувши на його розгублене обличчя, і нікуди не пішла (Собко, Шлях.., 1948, 11); * Образно. Під сонцем мій садок аж розсміявся (Речм., Твій побратим, 1962, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 811.