РОЗСО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗСОТА́ТИ, а́ю, аєш, док., перех. Розмотувати, розкручувати що-небудь змотане; знімати з чогось намотане, заплутане. — Ти мене злодієм робиш?! — говорив Іван і розсотував нитки з ноги, бо спересердя заплутався (Март., Тв., 1954, 142); * Образно. І, щоб хоч трохи розсотати клубок болю, він згадав Христинку (Стельмах, І, 1962, 401); // Порушувати зв’язок петель у в’язанні; розпускати що-небудь вив’язане. Розсотувати панчоху; // Розсмикувати на клоччя, волокна і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 813.