РОЗСТРИ́ГА, и, ж. Служитель релігійного культу, позбавлений духовного сану, або чернець, монах, позбавлений монашества. [Паламар:] Одріж мені мою духовню принадлежність [духовну приналежність]! [Данило:] Та що це ви? Хіба ви розстрига, чи як? (Кроп., І, 1958, 534); Вечерю влаштувало окружне керівництво.. Були ще, мабуть, місцеві службовці, а серед них і піп-розстрига (Панч, На калин. мості, 1965, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 817.