РО́ЗСТРІЙ, рою, ч., рідко. Те саме, що ро́злад. Рифка була слаба. Се не була слабість тіла, бо тілом вона була здорова і сильна,— се був якийсь дивовижний розстрій духа (Фр., V, 1951, 393); Чує [Іван] дивно-гармонійні й такі тужливо-жалібні співи, що попадає під їх впливом у ще більший розстрій; його очі наповнюються слізьми (Круш., Буденний хліб.., 1960, 146); Земле рідна, ..розступись, поглинь фашиста, ро́зстрій дай його рядам! (Тич., II, 1957, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 817.