РО́ЗСТРІЛ, у, ч.
1. Дія за знач. розстрі́лювати, розстріля́ти 1 — 3. Ще в дитинстві його возили дивитись на розстріл трьох москалів, і ся картина лишилась у нього на ціле життя (Коцюб., II, 1955, 375); На землю спадала вечірняя мла, як варта на розстріл матросів вела (Сос., 1, 1957, 450); // Смертна кара, що здійснюється пострілом із вогпепальної зброї. — За приховування втікачів належить розстріл,— шипить староста (Ю. Янов., I, 1954, 185); Спочатку гостро накинувся був [барон] чомусь тільки на Андрія Горленка, залякував його всякими карами, розстрілом навіть… (Крот., Сини.., 1948, 23).
2. спец. Пошкодження каналу ствола вогнепальної зброї (від довгого користування, частої стрільби).
3. спец. Розпірка в рудному кріпленні.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 818.