РОЗСІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розсі́кти. Сотник Дронжковський блискавично вихопив шаблю, і перший найретельніший гайдук повалився, розсічений нею навпіл (Ле, Наливайко, 1957, 267); Блаженко пробує свою руку, розсічену в першім бою під дотами (Гончар, III, 1959, 129); Відблиски заграв кидали крізь вікно широку смугу червонуватого світла, і вона падала на підлогу великим і довгим чотирикутником, розсіченим на шість яскравих червоних квадратів (Смолич, II, 1958, 33); Рівнина, на якій колись були поля і сади, перетворюється в розсічену ярами і тому непридатну для господарства місцевість (Фіз. геогр., 5, 1956, 112); Кордоном, ніби шаблею, село Сарпі розсічене (Забашта, Вибр., 1958, 77); // у знач. прикм. Краплини крові з розсіченої губи потекли в нього по підборіддю (Донч., III, 1956, 118); У ромашок листки розсічені, а у ромен-зілля — цілісні (Знання.., 7, 1973, 18); // розсі́чено, безос. присудк. сл. Стріляв [Штефан], поки міг. Коли його оточили волохи, він, ранений, кинувся на них із рогатиною, і його було розсічено на шматки (Хотк., Довбуш, 1965, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 808.