РОЗСІ́ШКА, и, ж. Зменш. до розсо́ха. Серед його [куреня] стояли дві чорні задимлені сохи з розсішками з бантиною зверху (Н.-Лев., II, 1956, 221); Була вже й криниця з цямринням і обіч у землю вбито було розсішку, що мала являти собою осику з розсохою, на якій буде блок (Головко, І, 1957, 191); У гайочку при доріжці Ледве оком я схопив: Хтось на гілці у розсішці Дивний кошик почепив (Біл., Пташ. голоси, 1956, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 808.