РОЗТА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до розта́нути, розта́ти, розта́яти. Отак і стояв [Юсуп], аж доки, й згубив з очей розталу в скелях та чагарниках загадкову і мужню постать (Ле, Міжгір’я, 1953, 21).
2. у знач. прикм. Який розтав, перетворився у рідину під дією тепла; талий. Переступивши поріг, Максим скинув шапку, струсив з неї росу, що лишилася після розталого снігу (Добр., Тече річка.., 1961, 8); Розмиті шляхи, розталі льоди на річках і озерах, убогість краю, спустошеного недавніми переходами війська Лободи,— все це затримувало гетьмана (Ле, Наливайко, 1957, 316); // Який відтанув, розморозився під дією тепла; розмерзлий. Були то радощі солодкі, як весна, Що пахне теплою розталою землею (Рильський, Поеми, 1957, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 821.