РОЗТО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до розтовкти́ 1, 2. Бруньки липи, розтовчені на тісто, вживають як пом’якшувальний засіб на нариви (Лікар. рослини.., 1958, 119); Він ще довго стояв за ворітьми — дивився на згружену осінню дорогу, що простяглася через лощину, ввігнула там свою розтовчену, змішану чобітьми спину і десь аж з-за горба плазує знов, далі (Мик., II, 1957, 83); // у знач. прикм. Над містом висить густий туман, брук вкритий розтовченою ріденькою грязюкою (Кол., На фронті.., 1959, 196); Із розтовченої губи потекла кров (Фр., IV, 1950, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 827.