РОЗТО́ЧУВАТИ1, ую, уєш, недок., РОЗТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.
1. Виточуванням на токарному верстаті розширювати отвір у чому-небудь. Є комбіновані різці, за допомогою яких можна без заміни інструмента послідовно обробляти кілька поверхонь, підрізувати торці, розточувати отвори,.. проточувати канавки (Різальні інстр.., 1959, 32); Неможливо вручну простругати блок тракторного двигуна або станину верстата чи просвердлити і розточити в них отвори (Наука.., 3, 1960, 18); // Обробляти що-небудь виточуванням; // Поглиблювати, подовжувати і т. ін. що-небудь. В’язні весь час товпились посеред кімнати, навмисне закриваючи грубку від дверей,.. і голосно між собою розмовляли. В цей час Іван або Сашко обережно розточували щілину в грубці (Збан., Єдина, 1959, 219).
2. Розширювати (одяг, деталі одягу), вставляючи що-небудь. Рукава вузькі, треба розточити (Сл. Гр.).
РОЗТО́ЧУВАТИ2, ую, уєш, недок., РОЗТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.
1. Примушувати текти, литися звідки-небудь повільно, по краплі.
2. Виділяючи, випускаючи з себе, поширювати навколо, в яких-небудь межах (пахощі, аромат і т. ін.).
3. заст. Розганяти, розсіювати. [Ізоген:] Наш ворог тямить, чим держиться церква,— і вже не важить на овець, лиш цілить у пастирів, щоб розточить отару (Л. Укр., III, 1952, 297).
4. перен. Нерозумно, без потреби витрачати; марнотратити. [Виборний:] Пив [Терпило], гуляв.. і мало-помалу розточив своє добро (Котл., II, 1953, 13); Розігнав [сотник] дітей по світу, А добро осталось, Немає з ким поділити. Довелось самому Розкидати, розточити (Шевч., II, 1953, 175).
РОЗТО́ЧУВАТИ3, ую, уєш. недок., РОЗТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех., діал.
1. З’їдати, продірявлюючи; точити, сточувати; // Роз’ятрювати, руйнувати (тканини тіла, кістки). — Як тепер його [струп] не витнуть і не згоять — м’ясо й кість він розточить (Фр., XI, 1952, 221).
2. перен. Згубно діяти на людину (про журбу, горе і т. ін.). — Згадую твою Варку. Яка.. людина стерлася, жура розточила її (Томч., Жменяки, 1964, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 830.