РОЗТРИ́НЬКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗТРИ́НЬКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Легковажно, марно витрачати що-небудь (гроші, майно і т. ін.). З горя вона тоді не раз і напивалася, ..хоть ніколи п’янство не довело її до того, щоб розтринькувала.. гірко запрацьоване добро (Фр., І, 1955, 58); На другий рік вона вже розтринькала декілька карбованців, на третій батько не долічив більш (Л. Янов., І, 1959, 139); // перен. Нерозумно використовувати (життя, сили, час і т. ін.) на що-небудь дріб’язкове, пусте, не варте уваги. Старанно зберігала Софія пожовклі вирізки з американських газет, як і листи від своїх ексцентричних заморських приятельок, з якими вона колись розтринькувала життя (Гончар, Таврія, 1952, 144); [Годвінсон:] Сей чоловік вже змарнував талант, розтринькав, мов п’яниця (Л. Укр., III, 1952, 79); Що є дорожчого у людини, ніж час? Людина може розтринькати, згайнувати його, і тоді стане за її спиною довгий ряд років, втрачених назавжди (Рад. Укр., 24.I 1967, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 832.