РОЗТРУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗТРУБИ́ТИ, рублю́, ру́биш; мн. розтру́блять; док., перех. і без додатка, розм. Розголошувати, розказувати скрізь що-небудь або про когось, щось. — Промовляв [кандидат].. Правдиві бунтівницькі речі про нужду, та біду, та насильства, та притиск!.. І все те смів сей нелюд розтрублювати по моїм повіті (Фр., III, 1950, 245); Уже розтрубили по селу — нехай знають (Сл. Гр.); — А це правда, що в нього з Ясногорською щось накльовується? — Факт. Потайки молиться на її фотографію. — Чому потайки? — здивувався Теличко.— Коли б мені така відповіла взаємністю, то я на весь світ розтрубив би… (Гончар, III, 1959, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 834.