РОЗТРУ́ШУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗТРУСИ́ТИСЯ, у́ситься, док.
1. Губитися, розсипатися по дорозі (від тряски). Копиця свіжої трави зсувалась з гарби на спину буйволам і розтрушувалась по дорозі (Коцюб., І, 1955, 397); Нарешті на підводи все вкладено, і Григір Тетеря підходить до Оксена.— Тепер уже дорогою не розтруситься (Тют., Вир, 1964, 328); *Образно. — Від наших слів усе до решти розтрусилося в голові (Стельмах, І, 1962, 166); // Падаючи, розсипатися в багатьох місцях. Він хотів скрутити цигарку, але руки чомусь тремтіли, тютюн розтрушувався (Гур., Наша молодість, 1949, 364); Жовтенький пісочок, розтрусися, Ой, ти до мене, мила, й озовися! (Чуб., V, 1874, 779).
2. тільки док., розм. Стомитися від дорожньої тряски. Розтрусилася я й отерпла та поколіла од холоду, доки приставилася [дісталася] до Звиногородки (Крим., Вибр., 1965, 375); [Петро:] Позавчора залізницею додому приїхав і вчора цілий день спочивав, бо зовсім у вагоні розтрусився (Сам., II, 1958, 163).
3. тільки недок. Пас. до розтру́шувати 1, 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 835.