РОЗТРЯСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗТРЯСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. розтря́с, ла́, ло́; док., перех., рідко.
1. Те саме, що розтру́шувати 1 — 3. *Образно. А тепер над містом хуртовина Розметала, розтрясла вогні, І твоє обличчя в ластовинні Сниться тяжко й солодко мені (Гер., Вибр., 1946, 70); // безос. Так чогось розболілась [нога], аж не можна самій і через вулицю перейти..— чи її дорогою розтрясло, чи лихо її знає! (Л. Укр., V, 1956, 252); — Чи не можна у вас пораненого покласти? Четвертий день веземо. Розтрясло його зовсім (Тют., Вир, 1964, 376).
2. перен., розм. Розвіювати, розганяти (думки, поганий настрій і т. ін.). — Пане Стальський, видно, вам пан президент розтряс сумління, коли ви так попісніли? (Фр., VII, 1951, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 835.