РО́ЗТІК, то́ку, ч.
1. Місце роздвоєння основного русла річки. [Той, що греблі рве:] Поплинемо з тобою ген на розтоки, під бистрії лотоки (Л. Укр., III, 1952, 191); // Водяний потік, що відокремився від основного русла. На розтоці, на потоці два голуби воду пили (Сл. Гр.); *У порівн. Люди розпливалися.., мов розтоки весняної води (Загреб., Європа. Захід, 1961, 62).
2. рідко. Місце розгалуження або перетину доріг, вулиць; роздоріжжя, перехрестя. То стрічалися, то розминались, Розлучились на розтоках міст (Рильський, II, 1960, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 825.