РОЗХЛЮ́ПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розхлю́пати. Він ще постояв трохи,.. поглядаючи на криницю, на розлиту та розхлюпану воду кругом криниці (Н.-Лев., VI, 1966, 307); *Образно. Збуджена пережитим, сповнена хвилюючим, не розхлюпаним почуттям, Лариса писала: «Школо рідна моя!.. Ти для мене все…» (Цюпа, Краяни, 1971, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 851.