РОЗХО́ЖИЙ, а, е, розм. Признач. для постійного використання, носіння; робочий, буденний. Чого нема в мене в скрині? Шість сорочок додільних материних.. та дванадцять розхожих, що сама приробила (Барв., Опов.., 1902, 227); // Признач. для щоденних витрат. — Тут,— доводжу йому,— розхожі гроші.— Не треба! — мовив становий. Не гроші лічити ми до вас прийшли (Мирний, IV, 1955, 382); // заст. Звичайний, звичний. То стислі, часом зведені до вигуку, то розгорнуті в своєрідну параболу, забарвлені іронією над звичайною, розхожою логікою, вони [поезії Є. Плужника] діють безвідмовно (Не ілюстрація.., 1967, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 854.