РОЗХРИ́СТАНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до розхри́станий 3 — 6. Разом з чубами мовби летять у небуття якісь знаки їхніх індивідуальностей, те, що робило їх несхожими між собою, летить у минуле їхня студентська розхристаність, безтурботність, звичка жити й поводитись, хто як хоче (Гончар, Людина.., 1960, 62); Франко показує випадковість асоціативних зв’язків, недисциплінованість мислення, розхристаність творчої уяви декадентів (Рад. літ-во, 6, 1966, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 855.