РОЗХІДНИ́Й, а́, е́. Який розходиться, розгалужується в різні боки. Як безконечні сірі полотна, розгортались в далечінь великі шляхи розхіднії (Гончар, Таврія, 1952, 24); Стоїш на позорищі, а на душі тобі так, як би тебе карали привселюдно на розхідній дорозі (Март., Тв., 1954, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 850.