РОЗЦВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЦВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док., перех.
1. Фарбувати в яскраві або різноманітні кольори, робити барвистим. Палаців зали високі Розцвічує пензель митця (Бажан, І, 1946, 174); // Надавати чому-небудь яскравості, барвистості. Червоні разки трасуючих куль розцвітили небозвід (Донч., III, 1956, 421); // Прикрашати чим-небудь яскравим, різнобарвним (прапорами, вогнями і т. ін.). Розцвітили вулиці вогнями.
2. перен. Надавати чому-небудь більшої виразності, краси; прикрашати. Здатністю розцвічувати свою мову приказками, прислів’ями та влучними порівняннями відзначалася мати Семенова — прабабка Олександра Довженка (Вітч., 9, 1964, 126); Заньковецька одразу осягала образ в цілому, підкреслювала головне і розцвічувала роль найтоншими нюансами (Мист., 6, 1966, 33); Гришко взагалі не боявся імпровізувати. А цього разу прямо-таки з почуттям художнього такту й міри розцвітив сухувате повідомлення чергового лікаря на п’ятихвилинці та його стислий запис в історії хвороби (Шовк., Людина.., 1962, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 857.