РОЗЧАРО́ВАНО, присл. З почуттям невдоволення ким-, чим-небудь, зневіри в комусь, чомусь. Назустріч подорожнім.. вийшов сам господар готелю. Він привітав гостей дуже ввічливо, але начебто розчаровано (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 322); Мурий махнув рукою й розчаровано пересмикнувся (Сміл., Зустрічі, 1936, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 858.