РОЗЧИ́НЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розчини́ти1. Став я під ворітьми,— ворота були розчинені (Вовчок, VI, 1956, 236); Вагони всі розчинені (Кач., II, 1958, 351); // у знач. прикм. Коло розчиненого вікна сидить задумана Наталя (Вас., III, 1960, 352); Хура неквапно впливала в розчинену браму (Стельмах, II, 1962, 403); // розчи́нено, безос. присудк. сл. Вікно широко розчинено, і звідтіля линуло проміння яскравого фіолетово-білого світла (Смолич, І, 1958, 90).
РОЗЧИ́НЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розчини́ти2. Огірки в теплицях можна підживлювати позакореневим способом, обприскуючи рослини розчиненими в воді добривами (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 46); *Образно. Здавалося, це слово [«по́куй»] було розчинене в самому повітрі, яким дихала й жила Варшава (Жур., Вечір.., 1958, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 860.