РОЗЧИНЯ́ТИСЯ1, я́ється, недок., РОЗЧИНИ́ТИСЯ, чи́ниться, док.
1. Відчинятися, розкриватися (про двері, вікно і т. ін.). Розчиняються двері, і вбігає папа Функе з газетою в руках (Коч., II, 1956, 160); Розчинилася давно, давно вже закрита брама тюрми (Мирний, І, 1954, 45); Щоранку, як займеться сонце І кине пасмо золоте, Розчиниться нагло віконце І личко чиєсь розцвіте (Олесь, Вибр., 1958, 382); // Відчиняючись, розкриваючись, робити вільним доступ, прохід куди-небудь. Старшина все глибше забирався в коридор [готелю]. Номери за ним з громом розчинялися (Гончар, III, 1959, 260); Заповідана світлиця Розчинилась для людей (Рильський, І, 1960, 326); // рідко. Розтулятися (про що-небудь стулене, стиснуте).
2. тільки недок. Пас. до розчиня́ти1.
РОЗЧИНЯ́ТИСЯ2, я́ється, недок., РОЗЧИНИ́ТИСЯ, чи́ниться, док.
1. Утворювати однорідну суміш у сполученні з рідиною або іншою речовиною. Сірчанокисла сіль радію погано розчиняється у воді (Наука.., 11, 1956, 14); У прозорому повітрі струмів і розчинявся густий духмяний аромат (Жур., До них іде.., 1952, 142); У посуху поживні речовини слід вносити тільки з водою або гноївкою, інакше мінеральні добрива не розчиняться, рослини їх не засвоять (Хлібороб Укр., 2, 1970, 12).
2. перен. Ставати непомітним у чому-небудь, зникати. Секунда, друга — і вони [винищувачі] розчиняються в сліпучій блакиті далекого неба (Веч. Київ, 18.VІІІ 1962, 3); Співці підвелися і розчинилися в темряві (Рибак, На світанку, 1940, 132); // перен. Зливатися з ким-, чим-небудь, стаючи його частиною. Представники таких [іноплемінних] народностей розчинялись в українській, втрачали свою мову (Пит. походж. укр. мови, 1956, 124).
3. тільки недок. Пас. до розчиня́ти2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 861.