РОЗЧУ́МАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка, діал. Розібрати, зрозуміти. Та як він не розглядів і не розчумав нічого? А тут усе видно! (Кв.-Осн., II, 1956, 235); Доки ми розчумали, що таке трапилось, дівчата вибігли з кімнати, а до дверей хтось постукав владно (Ю. Янов., II, 1958, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 863.