РОЗЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. і без додатка. Добре, ясно почути, розібрати те, що говорять. В гомоні почувся ковалів голос. Перших слів дехто й не розчув, бо не кричав коваль, а говорив стиха (Головко, II, 1957, 221); — Що батько хоче? — не розчувши, перепитав Олександр (Панч, Гомон. Україна, 1954, 38); // Відчути, уловити іронію, сарказм у чому-небудь. — Надзвичайно цікаві міркування,— так само тихо зауважив Каргат. Петушек розчув сарказм в його голосі (Шовк., Інженери, 1956, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 864.