РОЗЧУ́ХРУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧУХРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. розм. Розкуйовдити, сплутати і т. ін. (волосся). Гмиря рукою розчухрав свою густу руду бороду й стояв поважний, як на криласі в церкві в неділю — староста ж церковний (Головко, II, 1957, 220).
2. тільки док., перен., розм. Розбити, розтрощити кого-, що-небудь. Ой, вже ж тії, Турецькії, Війська розчухрали (Г.-Арт., Байки.., 1958, 164); Прокляті вітри роздулися, А море з лиха аж реве.. Всі човники їх [троянців] розчухрало (Котл., І, 1952, 67).
3. спец. Очищати, розчісуючи і розділяючи на волокна (вовну).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 864.