РОЗШИБА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., діал.
1. Бігати. Вони [мужицькі діти] вже досвіта [удосвіта] розшибалися по вулицях (Март., Тв., 1954, 370); [Адам:] За мною ж поліція розшибається по цілій Польщі, і провокатор, якби був між нами, давно вже видав би в першу чергу мене (Ірчан, І, 1958, 182).
2. Тривожитися, піклуватися, турбуватися за когось, щось. Панотець.. її виряджає, та її голубить, та над нею розшибається, як рідний чоловік над жінкою справедливою (Черемш., Тв., 1960, 239); — Він дуже над землею розшибався, тому вона раніше забрала його до себе! — забелькотів Василь (Коб., II, 1956, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 865.