РОЗШИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗШИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех.
1. Розпорювати по шву що-небудь зшите.— А подивімося ж, що там у торбі. Я розшила (Барв., Опов.., 1902, 255); // спец. Роз’єднувати, розділяти в місцях з’єднань, скріплень. Він служив колійним обхідником.. Ніхто так ловко не орудував лапою і ключем, як він. У потемках, без світла, він розшивав цілу залізничну ланку без жодного звуку (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 56); // Знімати солом’яну покрівлю. Тепер ми і межі зорали, і скоро всі закурені стріхи розшиємо (Козл., Весн. шум, 1952, 99); Івашко пригадав, як він малим колись розшивав чужі клуні (Кач., II, 1958, 372).
2. Оздоблювати вишивкою; вишивати. На березі блакитну хустку Шовками розшива дівча (Перв., І, 1958, 249).
3. буд. Вирівнювати шви, місця з’єднань, скріплень. При монолітній кладці від муляра вимагалося в основному класти рівні ряди і акуратно розшивати цеглу (Веч. Київ, 6.VІ 1957, 1).
◊ Розшива́ти (розши́ти) вузьке́ мі́сце — усувати, ліквідувати неполадки, труднощі в якій-небудь справі. Інженер-конструктор зарекомендував себе неабияким технологом. Розшиваючи вузькі місця, наполегливо стараючись зробити цех передовим на заводі, він добився свого (Рад. Укр., 14.II 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 865.