РОЗШМО́РГУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗШМОРГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Розв’язувати, розпускати зав’язку, петлю, вузол і т. ін. Мирон кладе пошивку на землю, розшморгує зав’язку і в горловинку засовує руку (Стельмах, II, 1962, 46); Семен узяв її [кобилу] за повід, блискавично розшморгнувши.. вузла на орішині (Ле, Наливайко, 1957, 389); // Розв’язуючи, розкривати що-небудь. Галя на кисет роздивлялася, розшморгувала, заглянула всередину (Мирний, І, 1949, 338); Витяг [Грицько] гаманця, розшморгнув, добув ізвідти два червінці (Гр., II, 1963, 383); Він мовчки розшморгнув жовту, з свинячого пухиря калитку, вийняв гроші (Стельмах, І, 1962, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 868.