РО́ЗШУК, у, ч.
1. Дія за знач. розшука́ти, розшу́кувати. Тепер не було вже ніяких сумнівів у тому, що він заблудився.. Провадили розшуки далі (Донч., II, 1956, 67); Швейк саме збирався на розшук будь-якого пінчера, коли подзвонила якась молода дама і побажала говорити з поручником Лукашем (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 163).
2. юр. Система слідчих та оперативних заходів щодо виявлення злочинця, який зник, викраденого майна і т. ін.
3. тільки одн. Відділ міліції, що займається розкриттям злочинів, запобіганням злочинності і виявленням злочинців. [Мальванов:] Ми зараз заявимо в розшук, і речі, я певен, знайдуться (Коч., II, 1956, 18).
∆ Ка́рний ро́зшук — те саме, що ро́зшук 3. — Одного разу нас.. обікрали.. З карного розшуку привезли собаку. Він знайшов наші речі (Трубл., І, 1955, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 869.