РОЗШУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗШУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. тільки недок. Робити пошуки кого-, чого-небудь. — Ага, ти заховавсь,— промовила [Одарочка] сама до себе і пішла розшукувати [Івася] (Мирний, І, 1954, 252); Десь у кущі близько від нас попискувала синичка, щось розшукуючи (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 88).
2. Внаслідок пошуків виявляти, знаходити кого-, що-небудь. Старший лейтенант.. розшукує знайомі шляхи, переліски, балки, горби, де йому доводилось їздити на партактиви та вчительські сесії до райцентру (Гончар, III, 1959, 275); [Ромодан:] Ось вам прізвище однієї жінки.. Розшукайте її: де вона живе, працює (Корн., II, 1955, 279); Тамара підійшла до етажерки і швидко розшукала синенький томик (Хижняк, Тамара, 1959, 56); Марко зауважив, що перш ніж забивати порося, треба розшукати сіль, бо не будеш носити за спиною не посолене сало (Тют., Вир, 1964, 352).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 869.