РОЗІГРІ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розігрі́ти. Дихнув [хлопець] пречистим повітрям, насиченим теплою парою, розігрітою в лісі живицею (Фр., III, 1950, 8); Ми снідали на полі принесеним із собою і розігрітим тут же кулішем (Смолич, І, 1947, 123); Одеколон, пудра, грим, розігріте від танку жіноче тіло — всі запахи змішалися докупи (Ю. Янов., II, 1958, 159); За святковим столом сиділо чимало уже розігрітих хмелем гостей (Стельмах, І, 1962, 329); // у знач. прикм. Пахне свіжої глиці розігріта смола (Голов., Близьке.., 1948, 146); Розігріта кров Мов молотами стукала у жилах (Фр., XIII, 1954, 207).
2. у знач. прикм. Який розігрівся, став збудженим унаслідок чого-небудь. Любов Прохорівна вечорами лишала паранджу у сусідових жінок, молодих дехканок, і поверталася додому веселою, розігрітою (Ле, Міжгір’я, 1953, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 682.