РОЗІ́ЗЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розізли́ти.
2. у знач. прикм. Який розізлився, перебуває у стані роздратування. — Та плюнь-бо ти, кумо, на них [жаб]! — скрикнув розізлений Шлендріян. — Будеш ти з усяким хробаччям панькатись (Фр., III, 1950, 118); Набігло відразу кілька десятків розізлених, заслинених бороданів (Загреб., Диво, 1968, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 683.