РОКІТЛИ́ВИЙ, рідко РОКОТЛИ́ВИЙ, а. е.
1. Який розкотисто звучить, гуркоче. До заспівувача приєдналися рокітливі баси, лягали на степ сумним мелодійним гудінням (Тют., Вир, 1964, 281); Гули джмелі в тон рокітливому згасанню струн (Тулуб, Людолови, І, 1957, 64); Послухавши хвилин п’ять рокотливий секретарів голос, що долітав аж з-за дверей,.. відвідувачі один за одним залишали прийомну (Мушк., Чорний хліб, 1960, 164); Це було якесь негучне, ледве чутне, але дуже протяжне, рокотливе гарчання (Смолич, І, 1947, 21).
2. Який утворює рокіт, рокоче. Перебрели [бійці] через рокітливий потік (Тют., Вир, 1964, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 874.